Три підходи до раннього втручання: який працює краще?
Уявіть, що у маленького хлопчика на ім’я Максим діагностували аутизм. Його батьки розуміють, що йому потрібна допомога різних спеціалістів: логопеда, психолога, фізіотерапевта. Але кожен з них працює окремо, проводить свої тести, дає свої поради. Зрештою, сім'я починає відчувати розгубленість і стрес через те, що кожен фахівець говорить про щось своє, і іноді їхні рекомендації навіть суперечать одна одній. Це приклад мультидисциплінарного підходу.
Мультидисциплінарний підхід: що це таке?
Мультидисциплінарний підхід передбачає роботу кількох спеціалістів, кожен з яких займається дитиною окремо. У прикладі з Максимом кожен професіонал проводить свою оцінку, ставить власні цілі для дитини і працює з тими галузями, що відносяться до його фаху. З одного боку, це дозволяє максимально використовувати знання і навички кожного спеціаліста. Однак, проблема полягає в тому, що між ними немає координації. Тому сім’я отримує різні поради, які часто важко поєднати.
Наприклад, логопед радить найменовувати все ще робить дитина, навіть якщо вона ніби не чує, а психолог пропонує коментувати лише те, що знаходиться у фокусі уваги малюка. Батькам важко виконати всі ці рекомендації і це викликає стрес.
Міждисциплінарний підхід: що змінилося?
Тепер уявіть, що команда спеціалістів Максима почала зустрічатися разом, щоб обговорити загальний план роботи з дитиною. Вони все ще проводять свої оцінки та працюють окремо, але тепер є координація. Вони домовляються про те, які рекомендації дають батькам, щоб уникнути протиріч і не перевантажувати сім'ю. Це міждисциплінарний підхід.
У такій моделі зменшується ризик того, що батьки отримуватимуть суперечливі поради. Проте, хоча команда спеціалістів координує свої зусилля, батькам все одно доводиться зустрічатися з багатьма фахівцями. Це може викликати труднощі, коли до сім’я відвідує кілька різних людей з різними планами і заняттями.
Наприклад, у випадку Максима, хоча спеціалісти працюють узгоджено, сім'я все ще стикається з багатьма візитами до різних фахівців, що заплутує і перевантажує.
Трансдисциплінарний підхід: найкраще рішення
Нарешті, припустимо, що сім’я Максима тепер має лише одного основного спеціаліста, який працює з дитиною. Цей фахівець регулярно зустрічається з усією командою спеціалістів, щоб обговорити, що потрібно зробити. Але лише один спеціаліст безпосередньо працює з сім'єю. Інші спеціалісти навчають його методів із своєї галузі, щоб він міг застосовувати їх під час роботи з Максимом. Це трансдисциплінарний підхід.
Для сім'ї це набагато простіше: вони мають одного головного фахівця, з яким вони контактують, а решта команди працює "за кадром". Такий підхід дозволяє уникнути плутанини, зменшити стрес і зробити втручання більш цілісним і сімейно-орієнтованим.
Наприклад, у випадку Максима, замість того, щоб окремо зустрічатися з логопедом, психологом і фізіотерапевтом, сім'я працює з одним спеціалістом, який отримує підтримку від інших і передає родині узгоджені поради.
Чому трансдисциплінарний підхід – найкращий?
Дослідження показують, що батьки краще справляються, коли у них є один контакт для взаємодії з усіма послугами. Менше плутанини, менше стресу, більше часу на важливі речі, такі як сімейні справи та відпочинок. Крім того, така модель дозволяє фахівцям працювати більш ефективно, використовуючи свої знання для спільної мети – допомоги дитині.
Наприклад, у Максимової мами тепер є один спеціаліст, до якого вона звертається з усіма питаннями. Цей спеціаліст координує роботу всієї команди і надає підтримку сім'ї, а не лише працює з дитиною. Завдяки цьому родина почувається впевненіше і має більше часу для власного життя.
Джерела:
- National Disability Insurance Scheme (NDIS). Multidisciplinary, Interdisciplinary, and Transdisciplinary Models of Early Intervention.
- Shelden, M.L., & Rush, D.D. (2013). The Primary Service Provider Approach to Teaming.
- Alexander, S. and Forster, J. (2012). The Key Worker: Resources for Early Childhood Intervention Professionals. Malvern, Victoria: Noah’s Ark Inc