Що впливає на мовлення дитини з аутизмом: дані, а не міфи
У 2023 році Джакомо Віванті разом із колегами (проєкт MIRA) провів масштабний аналіз даних 707 дітей з аутизмом, які проходили щонайменше 12 місяців доказового втручання у реальних клінічних програмах. Мета — подивитися: які діти починають говорити фразами, а які — ні, і чому?
На старті: лише 33% дітей мали фразове мовлення.
Після року втручання — 63% вже говорили фразами.
Це означає: втручання працює. Але чому не для всіх? І головне — що ми можемо змінити, щоб досягти кращого результату?
Важливо не лише що ми робимо — а з ким, де і як
Віванті закликає дивитись на втручання в екологічному контексті.
У центрі — дитина. Але її результат залежить також від родини, доступності послуг, політики і культурного середовища.
Фактори, які впливали на мовленнєвий прорив:
- вік на початку втручання
- імітація
- менш виражені аутичні прояви (ADOS)
- вищий загальний рівень розвитку (DQ)
- адаптивні навички
Проте навіть це — не головне.
Фіделіті: важливий фактор змін
Fidelity matters. A lot.
У дослідженні саме фіделіті — точність і якість впровадження — виявилось сильнішим предиктором успіху, ніж стартові навички дитини.
Діти з найнижчими початковими показниками мали кращі результати, якщо їхній терапевт працював з високою точністю до моделі (наприклад, ESDM).
Фіделіті — це не механічне виконання інструкцій. Це уважність, розуміння моделі, чіткість, адаптивність у межах структури.
Це означає: фахівець може “перевершити” стартовий набір дитини, якщо працює якісно.
А метод має значення?
Раніше дослідження порівнювали втручання або з його відсутністю або зі звиклим втручанням, тобто таким, яке є традиційним для громади. Сьогодні це неактуально: вже доведено, що існує низка методів, які працюють значно краще.
Тепер дослідники, зокрема Віванті, порівнюють ефективні втручання між собою, щоб зрозуміти — який підхід працює для якої дитини, в якому контексті.
У цьому дослідженні аналізували:
- ESDM (Денверська модель)
- інші NDBIs
- EIBI (раннє інтенсивне поведінкове втручання (АВА)
- TEACCH
ESDM дав трохи вищі результати, але різниця між підходами була статистично незначущою.
Тож ключовим залишається не метод, а якість впровадження та відповідність дитині.
Імітація: точка впливу №1
Імітація — ключовий навик, що прямо передбачає мовлення. Віванті підкреслює: діти, які вже вміють імітувати — часто заговорять. Але й ті, хто не вмів, можуть навчитись.
На прикладі відео з дитиною, яка крутить предмети, він показав, як імітація дитини починається з того, що терапевт імітує її першим. Важливо не змушувати повторювати, а створювати мотиваційний простір для спільної гри.
Імітація — це не просто рух, а важлива соціальна навичка. Це фундамент для спільної уваги, мови, зв’язку.
Ранній початок
Вік початку втручання виявився одним із найсильніших факторів, що впливають на розвиток мовлення. Але щоби почати рано, потрібно вчасно виявити дитину. І тут важливу роль відіграв простий скринінг-інструмент — M-CHAT.
У дослідженні Віванті педіатри у трьох штатах США проводили рутинний огляд 3000 дітей у віці 18–24 місяців. У тих клініках, де системно використовували M-CHAT, на обстеження з підозрою на аутизм було направлено 186 дітей.
У клініках, де педіатри діяли "за власним досвідом", — лише 39.
Різниця колосальна. І що ще важливіше — діти з M-CHAT були значно молодшими на момент початку втручання: у середньому 20 місяців, на відміну від 24 місяців.
Це ще раз підтверджує: раннє виявлення — ключ до раннього старту. А скринінг — це доступний і ефективний інструмент.
Стиль сприйняття дитини
У дослідженні з використанням eye-tracker Віванті показав, що діти з аутизмом дуже по-різному фокусують увагу на комунікативних сигналах:
дехто дивиться на обличчя мовця, дехто — лише на картинки, інші — на жести.
Ці стилі залишаються стабільними й впливають на ефективність втручання. Наприклад, діти, які більше дивляться на зображення, краще відповідають на AДК-підходи. Тому важливо не зволікати з веденням альтернативної комунікації
Стиль сприйняття — важливий для підбору стратегії. Не всі діти навчаються однаково, і діагноз цього не пояснює.
Групове навчання і роль однолітків
В окремому дослідженні групового ESDM у звичайних і спеціалізованих дитсадках, діти показували покращення в обох середовищах. Але ті, хто в інклюзивному класі звертав увагу на інших дітей, мали кращі результати.
Просто перебування поруч з нейротиповими дітьми — недостатньо. Якщо дитина не взаємодіє з ними, це інклюзія лише за формою, не за змістом.
Якщо дитина не звертає уваги на однолітків, то перебування в загальному класі може бути фізичною, але не соціальною інклюзією.
Тож важливо створювати реальні ситуації соціальної взаємодії, а не лише змінювати середовище.
Не лише батьки: брати і сестри — теж ресурс
Віванті також продемонстрував дослідження, де сиблінги (брати й сестри) навчались застосовувати техніки ESDM. Результати були чіткими: більше спільної гри, більше відповідей, більше соціальної ініціативи.
Брати й сестри — це не “фон”, а потенційні партнери у розвитку. Залучення сім’ї не обмежується батьками, і це може бути дуже практичним кроком.
Медіапростір: TikTok — це не довідник
"TikTok став джерелом інформації. І це — тривожний дзвінок."
Соцмережі давно формують не лише погляди, а й діагнози. Батьки дізнаються про аутизм, втручання і навіть «ознаки» не в кабінеті, а у стрічці.
Джакомо Віванті та його команда переглянули перші 100 відео за запитом “autism” на TikTok.
Результати були показові:
73% відео містили хибну або надмірно узагальнену інформацію. Часто — емоційну, але некоректну.
Це саме ті відео, які стають точкою входу у тему для багатьох батьків. Тому ми більше не можемо ігнорувати цей вплив.
Наше завдання — не засуджувати, а підтримати.
Пояснювати з повагою:
- чим відрізняється “дитина з TikTok” від реальної дитини,
- чим відрізняється гучна думка від доказової практики,
- чому втручання має будуватись не на контенті, а на потребах конкретної дитини.
Ми не виграємо гучністю. Але ми можемо виграти точністю, прозорістю й чесністю.
А як щодо нас?
В Україні часто можна почути: «Немає ресурсів», «Навчання дороге», «Держава не допомагає». І все це — частково правда. Але не вся.
Бо паралельно з цим правда й інша:
- у нас є батьки, які не здаються,
- фахівці, які навчаються у свій вільний час,
- громади, які підтримують ініціативи,
- і знання, які — як ніколи — доступні.
Наша задача — не мріяти про недосяжне й не імітувати “ефективне”, а чесно проаналізувати:
Що ми маємо?
Що дійсно працює?
Що в наших силах зробити просто зараз?
І часто це більше, ніж здається.
Ми можемо — вже сьогодні — покращити свою fidelity: уважніше слухати, глибше вивчати методи, менше імпровізувати.
Ми можемо — вже сьогодні — залучати родину: ділитися знанням з батьками, включати братів і сестер, будувати партнерство.
Ми можемо — вже сьогодні — залучати громаду: шукати підтримку, пояснювати, чому інклюзія — це не тільки про дітей з ООП, а про якість життя всіх нас.
Нам не треба чекати ідеальних умов. Нам потрібно почати з реальних. І це — насправді добрі новини.